Пошук по сайту

Історія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Розділ ІІІ. Види медіа

Розділ ІІІ. Види медіа





Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6

Розділ ІІІ. Види медіа


Культура сучасної епохи все частіше ототожнюється з поняттям «медіакультура», що обумовлюється активним впровадженням медійних технологій, розбудови медіа бізнесу. Медіакультура - особливий вид культури інформаційного суспільства, що поєднує культуру передачі інформації та культуру її сприйняття, великою мірою впливає на всі сфери життя, зокрема на формування загальної свідомості та соціалізації особистості. В нових умовах інформаційної епохи, яка прийшла на зміну індустріальній епосі, реальна влада у тих, хто володіє джерелами інформації і медійними засобами, які дозволяють отриману інформацію інтерпретувати у вигідний спосіб і розповсюджувати через канали масової комунікації. -
Глава VІІ. Телебачення

Питання до розгляду

Визначення поняття

Регулювання галузі

Українські медіамагнати і монополізація національного телепростору

Маніпулятивне телебачення

Загальна картина програмування сучасного телеефіру

Вплив образної мови

Визначення поняття

Під телебаченням (від гр. tele – вдалечінь, далеко + лат. vіsіo – бачення) розуміють передачу на відстань зображень і звуку за допомогою кабелю або електромагнітних хвиль. Трансляція здійснюється аналоговим або цифровим способом посередництвом антени, кабелю або супутника. Передана таким чином аудіовізуальна інформація надходить на телевізор споживача. Термін «телебачення» (televіsіon) був запроваджений Костянтином Перським 1900 року. Необмежені можливості охоплення глядацької аудиторії визначають статус телебачення як складової частини масової культури.

В Україні перший телецентр відкрився в Києві 1 лютого 1939. В середині 1950-х було створено телецентри у Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Львові та Ялті, а в Кривому Розі, Чернігові, Запоріжжі та Луганську – ретрансляційні станції. В СРСР телебачення належало до державного сектору економіки. Лише з початку 1990-х в Україні почали працювати приватні канали. Нині саме вони складають більшість і формують вітчизняний телевізійний простір. Більшість каналів, які виникли у 1990-і, орієнтувались на розважальні програми. Після аскетичного контенту радянського телебачення цей напрямок був приречений на успіх. Збільшилася й різноманітність телепродукції.

У боротьбі за глядача, кожен канал намагався окреслити свою відмінність від інших. Наприклад, «Інтер» визначився як «сімейний канал, що враховує історично сформовану в Україні мовну ситуацію», тобто визнає особливу роль російськомовного продукту. Головний випуск своїх новин — «Подробиці» випускає російською мовою. ІCTV (Іnternatіonal Commercіal Televіsіon — Міжнародне комерційне телебачення) адресується до глядачів у віці до 45 років, активних, ділових, цілеспрямованих людей. Телерадіокомпанія «Україна» веде інформаційне, пізнавальне, дитяче, розважальне, художнє, спортивне мовлення в кабельних мережах, через супутник і в ефірі, охоплюючи всі групи глядацьких аудиторій.

Регулювання галузі

У 1994 р. з метою ліцензування всіх телерадіоорганізацій на території країни було створено постійно діючий позавідомчий конституційний державний орган, підзвітний Верховній Раді та Президентові України – Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Нацрада регламентує ліцензування каналів мовлення, порядок видачі дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів мовлення, порядок ретрансляції телеканалів у мережах кабельного й ефірно-кабельного телебачення, стандарти технічної якості телерадіопрограм і граничні тарифи на їх поширення.

Програмне планування сучасних телеканалів визначається рейтингом різних видів його контенту. Рейтинг – це числовий показник частини цільової аудиторії, що контактує з конкретним медіаносієм. Вимірюється або кількістю людей, або у відсотках до загальної чисельності населення. Наприклад, якщо з 1000 домогосподарств, які входять до вибірки якогось агентства, 400 налаштували свої телевізори на канал «Інтер», то його рейтинг у цей час складатиме 40%. Поруч із телевізійним рейтингом часто подають і частку, яка корелюється з числом телевізорів (радіоприймачів), які у цей час увімкнені. Наприклад, якщо у попередньому випадку з 1000 були увімкнені лиш 400 телевізорів, частка «Інтера» складатиме лиш 67% (400:600). Зазвичай, частка завжди більше за рейтинг. Для телеканалів та радіостанцій у боротьбі за гроші рекламодавців особливо важлива частка. Ці виміри, відповідно до «Стандартів якості маркетингових досліджень» Української асоціації маркетингу (УАМ) здійснюють профільовані компанії: «Комунікаційний альянс», ГФК Юкрейн, АГБ Юкрейн. Лідером серед них є українсько-німецька компанія ГФК Юкрейн, котра входить до однієї з найбільших груп у світі GFK Group. 2012 року компанія винесла на ринок пропозицію перейти від «сухих» даних про перегляд до вивчення мотивацій, за якими глядачі здійснюють вибір того чи іншого каналу. Основою якісницько-кількісних досліджень є панель оцінок (Apprecіatіon panel). Її учасники раз на тиждень відповідають на запитання анкети на сайті компанії. Відзначають переглянуті програми, а потім оцінюють їх за 10-бальною шкалою і відповідають на додаткові запитання. Проте великі канали прагнуть досліджувати свою аудиторію самостійно, розглядаючи таку інформацію як стратегічну.

Рейтинг, частка та інші дані про інтерес аудиторії до мовника відіграють вирішальну роль у залученні до фінансування каналів коштів від розміщення реклами.

Українські медіамагнати і монополізація національного телепростору

Проте залучення коштів рекламодавців далеко не завжди є основною метою власників телевізійних каналів. Надто коли власниками є не західні бізнесові структури, а вітчизняні медіа магнати. У 2000-і роки саме вони поступово перебрали у власність переважну більшість каналів, заснованих свого часу із залученням іноземного капіталу. Найбільш рейтингові українські медіа зосереджені в руках кількох осіб, однак вони використовуються ними не як бізнес, а як засіб досягнення інших цілей, передусім – прямого чи прихованого політичного впливу. Про це свідчать дослідження українських медіа-юристів. За даними друкованих та інтернет видань, на сьогодні телевізійний простір України контролюється наступним чином: Валерій Хорошковський - телеканали «Інтер», «Ентер», «Ентер-фільм» (попри появу в пресі інформації про продаж «Інтера» Дмитру Фірташу, Хорошковський спростовує цей факт); Віктор Пінчук - «Новий канал», ІCTV, СТБ, М1, «11 канал» (Дніпропетровськ); Ринат Ахметов - канал «Україна» (нині розглядає можливість купити телеканал «Тоніс», яким на сьогодні володіють особи, близькі до Партії зелених); Едуард Прутнік - канали НТН, «Культура», УТР; Дмитро Фірташ - канали К1, К2, «Мегаспорт»; Петро Порошенко: «5 канал» (придбав цей медіа актив під вибори 2002 року, а піку популярності «5 канал» досяг під час «помаранчевої» революції. Зараз він не входить навіть до першої десятки); Ігор Коломойський - канал «1+1», «Тет». За прогнозом експертів, найближчим часом відбудеться ще більша концентрація медіа у руках прибічників провладних політичних сил.

Національна рада з питань телебачення та радіомовлення визнає, що власність українських медіа є недостатньо прозорою, а держава не має достатніх важелів для протидії утворенню монополій. Керівництво більшістю телекомпаній здійснюється через офшори, щоб приховати реальний розподіл медіа власності. Деякі держави з метою упрозорити ситуацію у своїх ЗМІ, намагаються ввести певні обмеження. Наприклад, Грузія заборонила офшорам володіти телеканалами, а Болгарія зобов’язала ЗМІ розкривати кінцевих власників. В Україні це питання досі лишається невирішеним. За даними останніх досліджень Інституту медіа права та Української Гельсінської спілки, структура власності українських телекомпаній, радіостанцій та друкованих видань є одною з найменш прозорих у Європі.

Маніпулятивне телебачення

Слово маніпуляція походить від латинського manіpulus, що означає пригорща. Ним означають спосіб дії, застосовуваний для досягнення певної мети. Образно кажучи, спосіб, який дозволяє тримати когось або щось у власній пригорщі. І саме такою є мета власників телевізійних каналів, незалежно від конкретних імен. Телебачення, завдяки своїй масовій природі, надає для цього необмежені можливості. Єдиним обмеженням в цьому тотальному контролі над свідомістю суспільства має бути усвідомлене сприйняття телевізійного контенту.

Традиційно маніпулятивні технології телебачення аналізуються на прикладах програм новин або політичних ток-шоу. І для цього є підстави. Через обмежені економічні можливості більшість каналів послуговується готовими сюжетами міжнародних новин, придбаними у найбільших світових новинарських телеканалів, а відтак глядачеві пропонується інформаційний «секонд хенд». Це орієнтує інтелектуальну частину аудиторії на пошук інформаційних першоджерел. Таким чином вітчизняний глядач переорієнтовується на російські (РБК-ТВ) або трансльовані російською (Euronews), - як правило, обираючи для себе один з них як основний. Менше освічена й пасивніша решта телеаудиторії дезорієнтується в інформаційному потоці, оскільки щоразу отримує інформацію з різних джерел, скомпоновану й трактовану в різний спосіб – відповідно до усталеної манери подачі матеріалу каналів-донорів. А дезорієнтована людина лишається беззахисною перед маніпулятивними технологіями. Відтак уявлення українського глядача про ситуацію в світі лишаються заплутаними й фрагментарними.

Готуючи національні новини, вітчизняні мовники накидають глядачеві ту чи іншу модель сприйняття в кілька способів. Ось деякі з них:

підмінюється ієрархія важливості (коли другорядні повідомлення висуваються на чільне місце й заступають першорядні);

подаються недостовірні відомості;

інформація викладається в оціночному варіанті замість нейтрального;

події висвітлюються в хибному ракурсі (коли у виникненні проблемної ситуації звинувачують ся виконавці, а не керівники);

відбувається спекуляція на важливій інформації, як у випадку зі справою Г. Гонгадзе, постійне безрезультатне обговорення якої перетворило політичний злочин у загальне місце медіа контенту;

зловживання шоковими новинами відволікають від усвідомлення реального стану речей у країні;

відсутність аналітичного викладу матеріалу позбавляє аудиторію можливості робити власні висновки.

Щоб не піддатися на вплив подібного способу інформування глядач має постійно зіставляти й аналізувати отримані повідомлення.

Проте телевізійний арсенал оперування свідомістю окремих глядачів, а відтак і суспільства в цілому значно ширший. Розглянемо спочатку основні рівні взаємодії телевізійного контенту зі споживачем.

Рівень перший: Загальна картина програмування сучасного телеефіру України. В середньому різні українські канали щодня демонструють близько 10 документальних програм кримінального або судового змісту з двома або трьома повторами: «Судові справи», «Слідство вели», «Детективи», «Служба розшуку дітей», «Надзвичайні новини» тощо. НТВ «Надзвичайна подія». При цьому частина таких програм є продуктом російського телебачення. Наприклад, «Федеральний суддя» на каналі «Україна» або «Право на захист» на Першому національному. Крім того, глядачам кабельного й супутникового телебачення пропонуються іще близько 10 відповідних програм російських каналів: «Суд присяжних», «Прокурорська перевірка», «Кримінальна Росія» тощо. Слід також додати близько 20 ігрових телесеріалів різного ґатунку – від невибагливих історій про простих і надійних поліцейських («Ментівські війни», «Повернення Мухтара») до перевірених часом європейських телесеріалів штибу «Інспектора Дерріка», з його чітко вивіреним етичним кодексом, і класики жанру у вигляді екранізації циклу новел Агати Крісті «Пуаро» або «Місс Марпл»). Картину доповнює ще з 10 бойовиків, трилерів і детективів іноземного виробництва (у співвідношенні світових до російських 50 на 50). Насамкінець є ще кілька каналів, цілковито зосереджених на злочинній природі суспільства й окремих його членів (НТН, Fox Crіme). Апофеозом цього напрямку є демонстрований на Fox Crіme протягом кількох років серіал «Декстер», головний герой якого, працюючи в поліції, в більшості випадків обирає не законне покарання душогубів і зарізяк, а власноручну розправу над ними, в якій він перевершує за жорстокістю Джека Патрача й усіх його наслідувачів разом узятих.

У комплексі згадані програми, серіали й фільми працюють на формування в глядацькій свідомості уявлення про домінування у вітчизняній і міжнародній картині світу кримінальної складової, яка починає сприйматися як нормальна й безальтернативна. Тоді й реальні судові справи над реальними громадянами країни також видаються доречними, бо межа між віртуальною реальністю й власне реальністю поступово розмивається. Через надміру російського продукту в даному секторі в свідомості телевізійної аудиторії закладається перцепція російського законодавства, карного розшуку і судової системи як чинних в Україні.

Аналогічним чином виглядає ситуація з серіалами й фільмами на воєнну тему: в ролі захисників батьківщини українська аудиторія постійно споглядає представників «Десантури», «Кадетів», «Солдатів» і т.п. Хоча більшість російських серіалів знімається в Україні, вони несуть в собі суто російські уявлення про життя й цінності. Натомість власне український аналог такої продукції на вітчизняному ринку відсутній.

Великий масив щоденного програмного наповнення припадає на витворення зразків життєвого успіху сучасної людини: («Розкішне життя», «Світські хроніки», «Жінки, яким поталанило»), створенню родини й родинного затишку. Чималий асортимент таких видовищ (російська програма Лариси Гузеєвої «Давай одружимося» і калькована з неї передача Оксани Байрак, ток-шоу «Холостяк. Як вийти заміж», і «Як вийти заміж з Анфісою Чеховою», шоу «Хто хоче вийти заміж за мого сина») відверто накидає молоді ідею про необхідність будь-що завоювати успішного й грошовитого партнера для шлюбу, задля чого в більшості шоу девальвуються або й цілковито зневажаються будь-які морально-етичні норми. Разом із різноманітними програмами на кшталт «Квартирного питання» й «Дачної відповіді», а також контентом каналів «Садиба», «Weddіng», даний масив працює на поширення цінностей суспільства споживання, відмінного від громадянського суспільства, котре намагається будувати Україна.

Власники телевізійних каналів цілком усвідомлюють, що інтереси певної частини глядацької аудиторії виходять за межі подібного продукту. Для неї залишають гетто політичних ток-шоу, які водночас правлять дієвим рекламним засобом для популяризації політиків, під чиїм впливом перебуває національне телебачення. Слушно зазначає литовський культуролог Леонідас Донскіс: «А може, ми десь посередині нового варварства, що тільки рухається на Захід, експериментального варварства – капіталізм без демократії, вільний ринок без особистої свободи, посилення економічної диктатури й супровідне зникнення політичного мислення, остаточне перетворення політиків у частину масової культури та шоу-бізнесу при передачі реальної влади в руки й управління в руки не публічно обраних представників, а тих, кого вибирає найбільш владний і неконтрольований громадськістю сегмент суспільства – керівники центральної бюрократії, бізнесу і медіа?» [Донскіс, 2010, с.128]. Оскільки влада та її маски , відтворювані телебаченням, нав’язуються пересічним громадянам як невід’ємний елемент сучасного існування, самі ці громадяни поступово привчаються до думки, що вони є привидами у власному суспільстві. Адже їхнє власне існування ніяк не підтверджене віртуально. В такий спосіб вони цілковито дезорганізуються й залишаються беззахисними перед численними маніпулятивними технологіями, застосовуваними в телеефірі.

Щоб домогтися високих рейтингів телеканали вдаються до війн програмування, тобто вибудовують сітку свого мовлення таким чином, щоб примусити глядача обирати саме їхній продукт. Наприклад, розпочинають показ потенційно привабливого кінофільму одночасно з конкурентами, або трохи раніше. Привчають споживача до жанрового профілювання тижневої сітки, коли в понеділок можна в певний час гарантовано переглянути детектив, у вівторок – бойовик, а в п’ятницю – мелодраму. Людській психіці притаманне прагнення стабільності, й такий розклад суттєво впливає на вибір телеканалу. Глядач несамохіть потрапляє в тенета конструйованої реальності, де все чітко розписано й немає прикрих несподіванок.

За Сірілом Паркінсоном [Паркинсон, 2007], у динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до уміння скеровувати в потрібне русло людські бажання. Ті, хто в досконалості опанували і цим мистецтвом, зможуть домогтися небувалих успіхів:."Для маніпулювання окремою людиною, а тим більше суспільством необхідна чималі знання й уміння. На телебаченні працює ціла каста фахівців, чия основна мета – формувати елементи впливу телевізійного продукту на людську свідомість. Технології давно розроблені в розвинених країнах. Тож залишається простудіювати відповідну літературу й приступати до практики. Оскільки телебачення є аудіовізуальним засобом масової інформації, вплив здійснюється не лише у вербальній формі, але скеровується й на різні органи чуття.

Рівень другий: Вплив образної мови

Біосоціальна природа людини зумовлює її ставлення до оточуючого світу, який сприймається через фільтри особистих стереотипів, психотипу, колективного історичного досвіду, мрій, сподівань, стану здоров’я, слабкостей. Телебачення, завдяки своїм виражальним властивостям, здатне долати або й використовувати всі ці фільтри, щоб оминути цензуру людської свідомості. Дослідник маніпулятивних технологій Сергій Кара-Мурза акцентує увагу на особливих способах впливу телевізійного послання: «Людина здатна контролювати, «фільтрувати» повідомлення, які вона отримує по одному каналу, наприклад, через слово або через зорові образи. Коли ці канали поєднуються, ефективність проникнення у свідомість різко зростає – «фільтри» рвуться. Текст, який читає диктор, сприймається як очевидна істина, якщо дається на фоні відеоряду – образів, знятих «на місці подій». Критичне осмислення різко утруднюється, навіть якщо відеоряд не має жодного стосунку до тексту.»

Іноді сполучення аудіо й відео складових інформаційного повідомлення орієнтовані на досягнення кількох різних цілей. Звернімося до багаторазово демонстрованого в українському ефірі рекламного ролика, випущеного до 80-річчя об’єднання київських хлібопекарних підприємств у трест «Головхліб», нині представлений ВАТ «Київхліб». Девізом цієї компанії є вислів «Вірність традиціям». Щоб підкреслити тяглість історії компанії, в ролику використано хронікальні кадри першої половини ХХ ст. із зображенням різноманітної апетитної випічки, над якою, в класичному дусі радянських агіток, у святковому настрої працюють охайні жінки в білих халатах. А в глибині кадру на стіні – портрет Й. Сталіна. Тобто щоб підтвердити минулі звершення «Київхлібу», про який знімалося чимало сюжетів кінохроніки, замовники ролика обрали саме той, де візуальне підтвердження високої якості виробництва хлібу пов’язане з апологією тоталітарного режиму (У словесному вираженні послання буде таке: От за Сталіна був порядок! І ми його дотримуємося досі!)

Телевізійний образ складається зі складного комплексу знаків, котрі набувають символічного забарвлення у певних комбінаціях звуку й зображення. Якщо окремі його складові лишаються нейтральними, то розгортання їх у певне аудіо відео виповідання активізує гру смислів, а естетична привабливість сприяє безперешкодному впливові на реципієнта. Тут важить безліч складових. Теплі чи холодні кольорові акценти вплинуть на позитивне чи негативне бачення одного й того ж персонажа. Показаний з верхньої чи нижньої точки, він сприйматиметься зневажливо чи шанобливо. Дмитро Гнатюк, пригадуючи свою зустріч зі Сталіним, досі дивується наскільки маленьким на зріст виявився вождь народів: Адже в радянських ЗМІ його завжди знімали трохи знизу, щоб підкреслити монументальність постаті. Навіть особисте враження співака від реального вигляду вождя, виявляється слабким аргументом проти медійного образу.

Зрозуміло, що маніпуляції застосовуються не тільки з метою політичного впливу, але й у рекламних цілях. Телебачення посідає перше місце в застосуванні технології «розміщення продукту» (product placement), тобто прихованої реклами. Вона реалізується практично в усіх телевізійних жанрах. Скажімо на дитячих телеканалах (Dіsney Channel, Малятко TV, Cartoon) анімаційні телесеріали переповнені різноманітними гаджетами, продуктами й модними аксесуарами якими спокушають дітлахів, щоб підвищити продажі відповідних продуктів. Дорослі серіали рясніють зображеннями марок автомобілів, годинників, напоїв, елементів інтер’єру й місцями відпочинку, популярність яких в такий спосіб підвищується в рази.

У сприйнятті будь-якого телепродукту – від новин – до анімаційного фільму – глядач має свідомо оцінювати всі його компоненти. Адже для маніпуляції свідомістю необхідна фальшива дійсність, де неможливо відрізнити правду від брехні. Образна структура телевізійного матеріалу саме й використовується для творення псевдо реальності. Тож для адекватного сприйняття телевізійного продукту необхідно свідомо оцінювати впливи, запрограмовані його виробниками на всіх рівнях – від загальної картини структурування медіа простору й до засобів художньої виразності окремого твору. Аналітичний підхід до медійного послання дає глядачеві змогу вийти з ролі об’єкта маніпулятивного терору телебачення й самостійно визначати справжній сенс, мету й цінність телевізійного витвору.

Висновки

Візуальні уявлення або ж репрезентації набувають все зростаючої ролі в житті суспільства. Медіа суспільства ніби вражене глобальною візуальною картиною: саме візуальні образи досконалих селебріті від моди і політики домінують в медіа, саме візуальні образи вибудовують цінності цілі покоління та утримують лідерство в процесі формування громадської думки. Медіапсихологи стверджують, що саме візуальні зображення грають вирішальну роль в формуванні дитячої ідентичності. Кіно давно стало медіумом для молодих людей і здобуло стабільну популярність. Сьогодні 3/4 кіноаудиторії становлять люди віком від 14-29 років. Співвідношення змінюється в різних країнах, але загалом індустрія кіно зорієнтована саме на цю вікову групу.

Обов’язкова література:

Лігачова Н., Черненко С., Іванов В., Дацюк С. Маніпуляції на ТБ. – К., 2003.

Кулик В. Дискурс українських медій. – К., 2010.

Рекомендована література

Кара-Мурза С. Манипуляции сознанием. – М., 2000.

Конституційні засади свободи слова і ЗМІ. Добірка законів України.

Мащенко І. Телебачення de facto. Т.1. – К., 1998.

Мащенко І. Телебачення de jure. Т.2. – К. 2000.

Паркинсон С. Законы Паркинсона. М.: Эксмо, 2007.

Ширман Р. Умное телевидение. Мастер-класс. К., 2011

Телебачення і радіо України. Довідник. – К., 2001.

Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я. – М.: АСТ, 2005.

Питання для самоперевірки

1. Як розпочиналося телевізійне мовлення в Україні?

2. Яка установа регламентує ліцензування телеканалів?

3. Які компанії є лідерами маркетингових досліджень в галузі ТБ?

4. В який спосіб телебачення пропагує цінності суспільства споживання?

5. В який спосіб визначається привабливість телепродукту для глядача?

4. Які способи маніпуляції є у глядачаёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёёё6. В чому полягають інтереси вітчизняних медіа магнатів?
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Книга адресується для бажаючих поєднати свою долю із журналістикою...
Повний спектр усього, що являє собою медіа світ, важко осягнути, хоч би через те, що ця сфера розвивається та змінюється кожен день....

Перспективний план роботи чижівської зош І-ІІІ ступенів на 2011-2015...
Контингент дітей дошкільного віку по мікрорайону Чижівської зош І-ІІІ ступенів від 1 до 5 років

Методична розробка уроку з української мови на тему: «Види мовленнєвої...
«Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Види аудіювання»

Тема. Повторення вивченого про мовлення. Види мов­леннєвої діяльності. Навчальне аудіювання
Мета: систематизувати вивчені відомості про види та форми мовлення, види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння,...

Ярмолинецька районна державна адміністрація
Розділ ІІІ орієнтовні теми навчальних проектів з деяких предметів початкової школи

Вступ
Розділ 1 Мета І завдання впровадження комплексно-цільової програми «Моніторинг якості освіти в Харківській спеціалізованій школі...

Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3 з поглибленим...
Зно, дпа, здачі тестів на сертифікати ielts (рівень В2), toefl, для підготовки до міжнародної програми Flex. І такі види роботи дають...

Тема: «Держава це я»: Франція в період розквіту абсолютизму
Обладнання: підручник, карта, ілюстрації, медіа проектор, електронна презентація

План роботи тернопільської спеціалізованої школи з поглибленим вивченням...
Розділ І. Організаційні заходи щодо реалізації Закону України "Про загальну середню освіту"

Розділ основні підсумки діяльності управління освіти у 2014 році та завдання на 2015 рік
Розділ контрольно-аналітична діяльність та організаційна робота з підвідомчою мережею 107



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




i.ocvita.com.ua
Головна сторінка