Пошук по сайту

Історія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Національна академія наук україни інститут соціології андрієвська юлія дмитрівна

Національна академія наук україни інститут соціології андрієвська юлія дмитрівна





Сторінка1/16
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ


АНДРІЄВСЬКА ЮЛІЯ ДМИТРІВНА
УДК 316.7
ПРИВАТНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
22.00.01 – теорія та історія соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:

Злобіна Олена Геннадіївна

доктор соціологічних наук, професор


Київ – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРИВАТНОСТІ В СОЦІОЛОГІЇ: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ГЕНЕЗА

    1. Соціальна реальність в контексті континууму приватність-публічність

    2. Варіативність смислів приватного у науковому дискурсі

    3. Поняття кордонів приватного

    4. Культурно-історична ґенеза приватного та публічного

    5. Приватність як соціальний інститут. Функції приватності

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПРИВАТНОСТІ НА МІКРО- ТА МАКРОРІВНЯХ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

2.1. Мікросуб’єктивний рівень розгортання приватності

      1. Суб’єкт та форми приватності

      2. Приватність та соціалізація

    1. Інтимність як зона перетину мікросуб’єктивного та мікрооб’єктивного

    2. Макрооб’єктивний та макросуб’єктивний рівні: публічність vs приватність

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ПРИВАТНІСТЬ В УМОВАХ ПРОГРЕСУЮЧОЇ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА РОЗШИРЕННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ

    1. Індивідуалізація як чинник руйнування цілісності соціуму

    2. Віртуальна реальність та приватність

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


3
13
13
21

35

45

63

72
76

76

76

83
95
104

120

123

123

133

159

162

168

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасне українське суспільство знаходиться на етапі становлення та розвитку публічної сфери, а також з цими процесами одночасно проходять процеси актуалізації та визначення ролі приватного. Пострадянський соціокультурний простір не має поступової історії становлення та гармонійного розвитку континууму приватність-публічність. Приватне в радянській період розглядалось не як цінність для суспільства, а скоріше як потенційна загроза сталості устрою. Західні суспільства, що не зазнали ідеологічного втручання соціалістичного механізму державності, розвивалися у напрямку налагодження зв’язку між публічним та приватним: вони пройшли етапи встановлення сутності та легітимного оформлення публічної сфери, що поставило питання про важливість приватного для нормального функціонування соціуму.

Український соціокультурний простір, поринувши у багатоманітність глобалізованого світу постіндустріальної епохи, отримав величезний масив нових понять та явищ, що прийняті та сприймаються як типові в інших суспільствах. Через потужні канали масової комунікації та завдяки сучасним технологіям, міждержавній співпраці та глобальним ініціативам входження України у світову політичну та культурну співдружність, суспільство отримує доступ до набутків інших культур та держав, зокрема запозичує вже готові, осмислені та перевірені моделі функціонування публічної та приватної сфери в різних соціальних умовах. Але ця інформація потребує локалізації та переосмислення в рамках українських реалій. Щодо питання публічності виникає менше недомовленостей через відкритість та прозорість цього явища. Натомість характерною ознакою зони приватності є її закритість, що спричиняє неоднозначні, часом суперечливі тлумачення цього феномену. Західні дослідники визнають факт складності визначення феномену приватності, зважаючи на його багатоманітність та специфіку формування в різних соціокультурних умовах. В площині нашої культури присутній не тільки великий спектр трактування поняття приватного, а, що важливо, є певний перелік типових термінів для означення цього феномену, які мають свою специфіку. Так, в законодавчих актах вживається поняття «особисте життя», в той час як в інших країнах типовим є використання поняття «приватне життя». Невизначеність смислового наповнення означень приватного актуалізує проблему вивчення феномену приватності з метою прояснення та конкретизації сенсів, які охоплюються поняттям «приватне».

Саме явище приватного набуває особливої важливості для розуміння взаємовідносин індивіда та соціальних груп як засіб захисту особи від тиску та втручання зі сторони інших. Наявність механізмів захисту приватного виступає важливою умовою забезпечення прав людини та прав громадянина.

Актуальність дослідження феномену приватності обумовлюється сучасними змінами у соціокультурному просторі під впливом розгортання суспільства постмодерну. Тема індивідуальності широко експлуатується та підтримується, чому сприяє занепад класовості та зростання автономності індивідів, відділених інтересами, способом життя, трудовою діяльністю, проведенням вільного часу відсторонено від інших.

У світлі вивчення приватного як явища, що набуває все більшої цінності в умовах масового суспільства, глобальних комунікацій, зміцнення позицій віртуальної активності та пов’язаних з нею загроз зазіхання на приватну інформацію особливо актуалізувалося питання захисту та визначення кордонів приватного. Приватність як засіб структурування соціального простору через закриття деяких його аспектів виконує важливу функцію захисту особистості від втручання суспільства. Дослідження механізмів захисту приватного виступає важливою умовою забезпечення прав людини та прав громадянина.

Приватність є атрибутивною характеристикою будь-якого соціокультурного простору, різняться лише форми її прояву. Вивчення того, як саме приватність проявляється в соціальних взаємодіях, як функціонує, які форми отримує, які функції виконує, через які соціальні механізми транслюється, як закріплюється в культурних нормах та як змінюється є предметом соціологічного дослідження феномену приватного.

Соціогуманітарні науки накопичили в своїх джерелах чимало досліджень, присвячених цій темі, зокрема у царинах філософського осмислення розкривається протиставлення приватного та публічного, прав людини на життя, свободу та власність, у юридичних розвідках права визначаються легітимні межі особистого та приватного, у межах психологічних наук вивчаються особливості приватного життя, формування власного приватного, інтимного простору, а в межах соціологічних наук окрім іншого досліджується взаємодія приватного та публічного у соціальному просторі тощо.

Соціологічна традиція досліджень приватного започаткована Г. Зіммелем, який зауважив, що приватне є невід’ємною частиною соціальних взаємодій та включається в них через контроль над інформацією. Будь-яка соціальна взаємодія побудована на тому, що діячі мало що знають один про одного, приховуючи відомості про себе свідомо, через комунікативні бар’єри та різницю у прояві емоцій та варіацій поведінки.

Розгляд приватності як соціокультурного феномену передбачає вивчення явища з урахуванням умов соціальної взаємодії, соціальних процесів та явищ, ролі культури як площини, де ці соціальні процеси отримують своє продовження, легітимізацію та транслюються наступним поколінням. Необхідним є також урахування історичності змін приватності, що можна прослідкувати через зміну культурних норм, які регулюють це явище. Соціокультурний аспект передбачає також аналіз взаємодії культури як більш сталого компонента соціальної реальності, та соціальних трансформацій, як елемента еволюції соціальних систем. Крім того, цей підхід торкається вивчення приватності на перетині мікрорівня окремих індивідів та макрорівня суспільства.

Існуючий на сьогодні корпус соціологічних текстів по проблемі приватного та публічного можна умовно розділити в залежності від домінуючих акцентів, які роблять автори (на мікро- або макро-, суб’єктивні або об’єктивні рівні):

  • Макрооб’єктивні підходи концентруються навколо ролі приватного у функціонуванні соціальної системи, розгляді функцій, історичних змін або криз, які несуть трансформації у сфері приватного. Серед ключових теоретиків цього напрямку варто виділити: Г. Арендт, У. Бека, З. Баумана, А. Вестіна, Е. Гідденса, А. Етціоні, Н. Еліаса, Ф. Енгельса, Г. Зіммеля, Р. Мертона, Р. Сеннета, Ю. Хабермаса, О. Хархордина. Серед українських дослідників цей підхід розробляється у роботах Д. Заєць, М. Дідєнко, Л. Малес, В. Резніка, М.Соболевської, В. Танчер, Е. Ходус та інших. Серед російських вчених можна виділити: С. Барсукову, І. Гуляеву, О. Здравомислову, О. Мещеркину, І. Тартаковську, Г. Тьомкіну, Ю. Шкудунову тощо.

  • Макросуб’єктивні підходи акцентують увагу на тих нормах культури, звичаях, механізмах взаємодій, які здійснюються у зоні приватного або відносяться до тих явищ, які вважаються приватними. Серед дослідників цього напрямку можна виділити: Ф. Ар’єса, Н. Еліаса, К. Фокс.

  • Мікрооб’єктивні підходи розглядають приватне на рівні міжособистісних взаємодій, її цінність, сутність, функції та структуру. Цей підхід розробляється, окрім інших, у роботах феноменологічного напряму: І. Гофмана, А. Щюца.

  • Мікросуб’єктивні підходи зосереджують свій інтерес на цінності приватного саме для індивіда, для його психологічного, емоційного, духовного та інтелектуального розвитку. До авторів, які зосереджувалися на цій проблематиці, слід віднести: М. Вольфе, І. Гофмана, М. Мід, Б. Мура, А. Рапопорта, А. Щюца.

Однак, незважаючи на фундаментальність трудів, присвячених темі приватного, дотепер у соціологічній думці відсутні комплексні дослідження цього явища. Існуючі наукові розвідки західних дослідників в більшості випадків не пов’язані між собою, що ускладнює вивчення поняття як приватності, так і публічності. Дослідники визначають або функції (Н. Еліас, Р. Мертон), або форми (А. Вестін), або сутність (Г. Зіммель), або встановлення кордонів (Г. Зіммель, А. Етціоні), або історію інституціоналізації (Г. Арендт, Н. Еліас, Ф. Енгельс, Р. Сеннет, Ю. Хабермас), або механізми функціонування (Р. Мертон), або сучасні кризи приватного (Г. Арендт, З. Бауман, У. Бек, Е. Гідденс, А. Етціоні, Г. Зіммель, Р. Сеннет). Особливо тема приватного отримала широку популярність у дослідженнях сучасної кризи «опублічнення» приватності. Проте у соціологічній думці, на наш погляд, бракує розгляду динаміки континууму приватне-публічне у історичній соціокультурній перспективі, а також з урахуванням сучасного етапу розгортання феноменів в умовах постіндустріального суспільства та на різних рівнях соціальної реальності. Таким чином, наукова проблема дисертаційного дослідження полягає у необхідності формування універсального підходу до розуміння приватності на основі концептуалізації приватності в її взаємозв’язку з публічністю на тлі змін соціокультурних контекстів та з урахуванням як динаміки (функцій), так і статики (культурних норм) цих змін на різних рівнях соціальної реальності (суб’єктивному-об’єктивному, мікро- та макрорівнях).

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація не пов’язана з науковими темами Інституту соціології Національної академії наук України.

Мета та завдання дослідження.

Мета дослідження здійснити концептуалізацію соціокультурного феномену приватного.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі завдання:

  1. На основі поліпарадигмального підходу до дослідження приватності визначити сутність, форми, функції та механізми функціонування феномену приватності та його взаємодії з публічністю в соціокультурній площині.

  2. Проаналізувати історичні етапи становлення та розвитку континууму приватність-публічність у соціокультурному середовищі західної цивілізації.

  3. Охарактеризувати специфічність кордонів приватного та їх соціокультурні маркери як засоби розмежування соціального простору на приватний та публічний.

  4. Визначити сучасний етап інституціоналізації приватності, порівняти її ознаки з типовими ознаками соціальних інститутів.

  5. Встановити особливості розгортання приватності на різних рівнях: на рівні соціальних систем, держав, державних органів та різних сфер соціального життя (макрооб’єктивний рівень), на рівні норм, моральних установок, зразків поведінки, культурних традицій та звичаїв (макросуб’єктивний рівень), на рівні окремого суб’єкта (мікросуб’єктивний рівень) та на рівні декількох суб’єктів та малої соціальної групи (мікрооб’єктивний рівень).

  6. Визначити специфіку прояву феномену приватності в соціокультурних умовах індивідуалізованого суспільства сучасності, встановити характеристики, яких набуває приватність в умовах сучасної соціальної системи в реальному та віртуальному просторі та особливості її сучасних взаємодій з публічністю.

Об’єкт дослідження  соціальний простір у координатах приватності-публічності.

Предмет дослідження – концептуалізація приватного як соціокультурного феномену.

Методи дослідження. З метою досягнення визначеної у дисертаційній роботі мети було використано комплекс як загальнонаукових, так і спеціальних методів, що забезпечують логіку і системність дослідження. Методами логічного аналізу та аналізу структури понять з’ясовано сутність теоретичної інтерпретації та змісту поняття «приватність» у соціогуманітарних науках. Метод порівняння було використано для визначення сутнісних характеристик, які відрізняють приватне від публічного. Логічний та історичний аналіз було застосовано для виявлення спільного та різного у формах прояву та механізмах функціонування приватного в процесі інституціоналізації. Методом синтезу виведено, базуючись на теоретичних джерелах, нові дефініції, що мають евристичний та методологічний потенціал. Ранжування було застосовано для класифікації рівнів прояву приватного в різних сферах (на мікро-макро, суб’єктивних-об’єктивних рівнях).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній соціології здійснено концептуалізацію приватного як соціокультурного феномену, визначено етапи інституалізації, форми прояву, механізми регулювання та специфіку взаємодії приватного та публічного. В ході реалізації дослідницьких завдань були отримані наступні результати, що мають наукову новизну та виносяться на захист.

Вперше:

  • з’ясовано особливості проявів приватності на різних рівнях соціальної реальності (мікро-макро, суб’єктивному-об’єктивному) з урахуванням статики (культурні установки, норми, звичаї, закони тощо) та динаміки процесів (соціалізація, зміни кордонів (меж) приватності в ході комунікації, зміни норм та установок щодо приватності) на кожному з рівнів.

  • доведено, що приватність набуває ознак соціального інституту, оскільки: 1) забезпечує реалізацію потреб індивіда (у автономізації, самореалізації тощо) та соціуму (встановлення гармонійних зв’язків у континуумі приватність-публічність); 2) виконує специфічні функції – зовнішні, необхідні для нормального функціонування соцальної системи (захисна, ідентифікації, комунікації та ін.) і внутрішні, які реалізуються всередині приватного простору суб’єкта (соціалізаційні, емоційні та ін.); 3) має засоби реалізації: а) матеріальні – у вигляді матеріальних об’єктів (що слугують для символічного позначення кордонів) та установ (що гарантують порядок ставлення до приватності (державні органи, суди)), б) символічні – у вигляді символічних кордонів у формі спеціальних вербальних та невербальних сигналів, що вказують на приватне, в) ідеалізовані – певні уявлення про приватність інших, які дають змогу орієнтуватися в соціальній системі, не порушуючи комфорту інших; 4) використовує санкції, які застосовуються стосовно тих, хто порушує встановлені норми поведінки в межах інституту (формальні, що встановлюються державою щодо порушників правил інституту приватного, та неформальні у формі сорому, осуду тощо);

  • встановлено, що приватність виступає комплексом практик, спрямованих на перетворення оточуючого середовища через: а) встановлення дистанції відносно інших людей, б) захист особистого простору навколо тіла, в) контроль над певним місцем, об’єктом, г) персоналізацію середовища;

  • визначено сучасні особливості циркулювання приватного та особливості його взаємодії з публічним у соціокультурному просторі віртуальної реальності.

Удосконалено:

  • теоретичні уявлення про кордони приватного, специфіку їх встановлення та збереження: від матеріальних до символічних (надособистісних та міжособистісних) кордонів;

  • структуру (форм) приватного, ключовими елементами якої є: особиста приватність окремої людини, приватність міжособистісної комунікації, приватність малої групи;

  • соціологічну інтерпретацію інтимності як явища, що може розгортатися не лише на рівні індивідуального життєвого простору і часу «Я-приватності», а й у міжіндивідуальному життєвому часі і просторі загального, «нашого», спільного;

  • визначення специфіки об’єкту приватності залежно від суб’єкта: для індивідуального суб’єкта об’єктами приватності можуть бути особиста інформація, соціальні зв’язки, результати творчої діяльності та інше; для групового суб’єкта коло об’єктів приватності розширюється і до них включається спільне приватне майно, матеріальні та нематеріальні цінності, відносини між членами групи та стосунки з іншими поза межами цієї групи.



Набуло подальшого розвитку:

  • розгляд форм приватного життя як комплексу об’єктів, які пов’язані з одного боку з особливостями способу життя, а з іншого, з особистісним розвитком та індивідуальністю, та відносяться до зони особистої компетенції та інтересу індивіда;

  • обґрунтування процесу розмежування приватного і публічного на тлі розгортання тенденцій індивідуалізації, що супроводжується глибокою кризою публічності та розширенням меж приватності, та призводить до розмивання кордонів між приватним та публічним внаслідок зменшення нормативного тиску;

  • визначення специфіки приватності в межах віртуальної реальності, де приватність виступає однією з ключових тем контенту, стаючи публічною. При цьому приватне розшаровується, та у віртуальному просторі створюються окремі закриті зони приватного за рахунок «опублічнення» інших тем.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Візуальний поворот в соціології. Візуальна соціологія – підходи до визначення

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Електоральна громадська думка: концептуалізація та соціально-політичні практики 60

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження моделей любові в художній культурі

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису пахолок ольга олегівна
Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу 12

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
...

Національна академія наук україни інститут історії україни на правах...
Перелік умовних скорочень

Національна академія педагогічних наук україни інститут педагогіки...
Формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії україни

Національна академія педагогічних наук україни інститут психології...
Розділ експериментальне дослідження поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях

Національна академія наук України Інститут філософії імені Г. С....
До питання про семантичне наповнення терміну "бароко" як етапу європейської філософської думки та його можливі відповідники

Національна академія наук України Інститут філософії імені Г. С....
Трактування культурно-історичних епох Дмитром Чижевським І слов’янські літератури



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




i.ocvita.com.ua
Головна сторінка