Пошук по сайту

Історія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Лекція П. М. Таланчука орієнтована на студентів, викладачів, а також усіх, кого цікавлять проблеми виховання молодого покоління. Удк 323(477) ббк 66. 3(4Укр) isbn 97889666388833004 © Таланчук П. М., 2010 © Університет «Україна»

Лекція П. М. Таланчука орієнтована на студентів, викладачів, а також усіх, кого цікавлять проблеми виховання молодого покоління. Удк 323(477) ббк 66. 3(4Укр) isbn 97889666388833004 © Таланчук П. М., 2010 © Університет «Україна»





Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
ПЕТРО ТАЛАНЧУК
СПІВВІДНОШЕННЯ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО В ДЕЯКИХ СФЕРАХ РОЗВИТКУ НАРОДІВ СВІТУ
Матеріали до вступної лекції і роздумів студентів
Київ
2010
УДК 323(477)

ББК 66.3(4Укр)

Т16
Редактор-упорядник

Гергель Ольга Дмитрівна— член Національної спілки журналістів України
Таланчук П. М.

Співвідношення інтернаціонального і національного в деяких сферах розвитку народів світу: матеріали до вступної лекції і роздумів студентів. — К. : Університет «Україна», 2010. — 56 с.
ISBN 97889666388833004.
У своїй традиційній щорічній лекції автор піднімає важливе питання: чи послаблює глобалізація суверенітет національних держав? Адже нові моделі світового устрою, безперечно, впливатимуть на державний устрій різних національних держав. А наша держава — Україна — має увійти достойним партнером в Європейське і світове співтовариство, де кожна держава має своє обличчя.

Осмислення себе у процесах глобалізації є складним і довготривалим шляхом. Зважаючи на те, що в українському народові генетично закладений потяг до культурних цінностей, до знань — маємо надію на відродження загального національного духовно-культурного потенціалу, формування нової політичної культури суспільства та нової системи цінностей.

Лекція П.М. Таланчука орієнтована на студентів, викладачів, а також усіх, кого цікавлять проблеми виховання молодого покоління.
УДК 323(477)

ББК 66.3(4Укр)

ISBN 97889666388833004 © Таланчук П. М., 2010

© Університет «Україна», 2010
ЗМІСТ
Дволикий Янус економічних зв’язків . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . 5

Говори — і я тебе побачу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Національна освіта — цитадель держави . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Не змішуйте мене з іншими . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . 23

Професіонал — і в політиці професіонал . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Ще одного Ноєва ковчега не буде... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42

Замість висновків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . 54

Там, де вчора лежали руїни,

знов постане у центрі Європи

нова вільна, могутня країна,

що собі повернула СВОБОДУ!
Бурхливий розвиток світового господарства — особливо протягом двох останніх століть — поставив людство перед проблемою великої відповідальності між суб’єктами взаємовідносин. Це прагнення сформувалось у напрям, що був названий глобалізацією (від англ. globe – земна куля). Розгортання процесів глобалізації нині справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин і визначають тенденції розвитку національних економік.

Спробуємо процес глобалізації умовно розділити на кілька складових. Кажу «умовно», оскільки ще жодній країні не вдалося тримати на високому і низькому рівні одночасно економіку, політику, культуру, освіту та інші складові матеріальноодуховного розвитку країни. Всі вони перебувають у тісному взаємозв’язку. Але для того, щоб розкрити сутність поставленої теми, такий розподіл є необхідним. Отже, почнемо з економіки.

ДВОЛИКИЙ ЯНУС ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
Глобалізація є складним багатогранним процесом, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме тому нелегко дати однозначно сформульоване визначення цього процесу. Виокремимо в цьому зв’язку кілька моментів.

Глобалізація — це тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства; складне явище взаємозалежності економік різних країн; впливовий фактор діяльності окремих груп людей у різних частинах світу; сукупність проблем сьогодення.

Усі ці тлумачення відповідають дійсності. Але, якщо шукати корені цього начебто новітнього процесу, то він неминуче поверне нас у минуле. Недаремно ж кажуть, що нове — це давно забуте старе. Відтак, праці, в яких зроблені перші спроби осмислення й оптимізації суспільного розвитку різного рівня, неодмінно приведуть нас до утопій, починаючи з Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанелли і закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників. Починаючи із ХVІІ–ХVІІІ ст. повільно, але послідовно йшла робота з осмислення теорій і моделей суспільного розвитку. Розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних методів, статистики, демографії, особливо прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів, надзвичайно сприяли цьому.

Розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня було фактично завершено в середині ХХ ст. І якщо в перших глобальних моделях 70-х років основні акценти були поставлені на ріст народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення харчування та забруднення навколишнього середовища, то нині на перший план почали виходити соціальноополітичні, культурні і науково-технічні чинники. Між іншим, у науковий обіг термін «глобалізація» був уведений американським соціологом Р. Робертсоном, який уперше його застосував у 1983 році, у 1985 дав детальне його тлумачення, а в 1992 виклав основи концепції у спеціальному дослідженні.

Римський клуб «Людство біля поворотного пункту» вніс значний внесок у справу опису глобальних і регіональних процесів. Автори доповіді М. Масерович та Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У результаті світ було умовно поділено на 10 регіонів. Їхні розробки були покладені в основу моделей, спрямованих на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі «Китай-2000» та модельного комплексу «Форкаст». Вони використовувалися, зокрема, в моделях ООН, японського центру економічних досліджень «УОРТОН», «ЮНКТАД» та інших.

Глобалізація… Скільки дослідників — стільки думок. Приміром, один із них — М. Кастельс — вважає: «архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими».

Варто також зупинитися на кількох найважливіших причинах формування процесів глобалізації. Серед них — процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності і взаємопроникнення. Цей процес має як плюси, так і мінуси. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами і послугами, інвестиціями, глобалізація сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого — посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність їх розвитку. Отже, на одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни — глобальні лідери з домінуванням США. На іншому полюсі — більшість країн, для яких економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо треба враховувати перерозподіл світового прибутку, який не є еквівалентним.

Треба сказати, що десь за останні півсотні років — буквально на очах одного покоління — світ не тільки побачив, а й відчув можливості об’єднання зусиль міжнародного співробітництва, які перетворилися на потужні інтеграційні угруповання, такі як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на частку ЄС, НАФТА, АТЕС приходиться приблизно 80 % світового ВВП, 82 % усіх державних бюджетів світу і 85 % експорту.

Все це говорить про суперечливість процесу глобалізації, котрий можна розділити на позитивні й негативні складові. До позитивних безперечно відноситься поширення нових інформаційних технологій, що, у свою чергу, дає низку переваг — скорочення часу і витрат, поліпшення умов праці та життя, перехід на ресурсозберігаючі технології та ін. До негативних — країни стають не просто взаємозалежними, а й більш вразливими щодо негативного впливу світових господарських зв’язків.

Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко нерівномірно між суб’єктами та країнами економічної діяльності. Отже, глобалізація несе такі негативні наслідки, як посилення нерівномірності розвитку країн світу, нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Але головне протиріччя глобальної економічної системи полягає в замкненій господарській системі провідних західних держав. Якщо замислитись над перерахованими наслідками, то ми матимемо ніщо інше, як радянську модель господарської діяльності. Економіка СРСР, куди входило 15 республік, будувалася саме таким чином: пояснюючи спрощено, комбайн «робив» увесь Радянський Союз, бо всі його частини — від гвинтика до кузова — розподілялися між промисловими підприємствами різних республік. Уся ця економічна система була централізована, спираючись перш за все на єдину політичну систему. Подібний макет являє собою і нинішня глобалізація, але в новітньому його виконанні. Але, на відміну від колишніх республік СРСР, країни — учасниці процесу глобалізації, а відтак і відповідних угруповань, вільні вибирати запропонований шлях. Ніхто не примусить якусь країну вступати, скажімо, в ЄС. Але зробити це її можуть змусити, так би мовити, об’єктивні обставини.

Ось такі приклади можуть доповнити картину. Візьмемо використання інтелекту і технологій.

До 1990 р. країни «Великої сімки» контролювали 87 % усіх зареєстрованих у світі патентів. США, приміром, за показником вкладення наукоємних технологій випереджало СРСР у 36 разів. Це й не дивно, адже країни ОЕСР витрачали на ці технології близько 400 млрд дол., із них майже половину фінансових вкладень робили США.

За темпами зростання світової торгівлі: з 1870 по 1913 обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43 % порівняно з їх ВВП, а в 50–60-ті роки ХХ ст. — уже на 89 %. Вдумайтеся в ці цифри: країни, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, на невигідних умовах торгівлі щорічно втрачають до 500 млрд дол., що в 10 разів перевищує обсяг іноземної допомоги.

Інвестиційна активність характеризується такими цифрами: якщо в Європу в 1970 р. спрямовувалось близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні — вже 50 %, тоді як частка Японії і нових індустріальних країн Азії становить не більше 8 %, а Мексики — менше 3 %.

Міграційні потоки: якщо в 50-ті роки в США 68 % легальних мігрантів прибували з Європи або Канади, які, як правило, належали до середнього класу, то у 80–90-ті роки більше 83 % їх чисельності мали азійське або латиноамериканське походження і низький рівень освіченості.

Відтак, стає зрозумілим, що за умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, а політична та соціальна нерівність між країнами. Зверніть увагу: розрив у прибутках між 1/5 частиною народонаселення, яке проживає у найбільш заможних країнах, і тими, хто в найбідніших, у 1997 р. складав співвідношення 74/1, порівняно з 1900 р., коли цей розрив становив 3/1.

Таким чином, як кажуть соціологи, глобальної економіки сьогодні не існує. Є лише її подоба: всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять, у кінцевому підсумку до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу.

Але відомо, що ніщо так не притягає людину, а отже і країну, як бажання йти на ризик у можливості спробувати щось нове. Відтак, попри всі суперечності процесу глобалізації, кожна країна прагне потрапити в те коло обраних країн, у котрих є шанс стати в один рівень із заможними державами. Не є винятком й Україна. Її інтеграція в європейський і світовий простір стала можливою лише з розпадом СРСР. І якщо деякі країни пострадянського простору — прибалтійські — в силу історичних тенденцій, що склались упродовж століть, мали, так би мовити, імунітет проти різних провокаційних дій Москви, то Україна лише вчилася мистецтву незалежності. Навіть вигідне географічне положення, чималий економічний потенціал і людський ресурс одразу не змогли просунути Україну до європейської спільноти. Постійне озирання на Москву відбивало охоту на зближення до будь-якого європейського і світового союзу. І лише народне протистояння, назване Помаранчевою революцією, дало могутній імпульс інтеграційним процесам як усередині країни, так і за її межами. Однак, народна надія була здана, продана, зраджена унікально бездарним керівництвом держави. Відтак, шлях до європейської інтеграції було перекрито. А між тим, на думку багатьох аналітиків, лише членство в ЄС здатне вирвати Україну із зачарованого кола пострадянського простору, де варварство, корупція і цинізм набирають шалених обертів. Здатне, попри недосконалість процесу глобалізації.

Отже, інтеграція України у світове господарство можлива різними, але взаємопов’язаними шляхами:

— через активну і ліберальну зовнішньоекономічну політику (сприятливе середовище для іноземного інвестування та підприємництва);

— через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод, участь у багатосторонніх урядових переговорах;

— через формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

Але знання шляхів інтеграції ще не означає безпроблемну їхню реалізацію. На процеси включення України до сучасної системи світових господарських зв’язків впливають чимало факторів. Зупинимось на найважливіших — внутрішньо- і зовнішньоекономічних.

Для реалізації внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до розвиненої ринкової економіки. Те, що ми маємо зараз у нашій країні, є лише бліда її подоба. Нинішня деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України. Існує ціла низка негативних проблем: понад 60 % морально і фізично застарілої техніки; майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; лише 50 % задоволення потреб країни у багатьох напрямах промисловості — електротехнічних та кабельних виробах, целюлозі, медичному устаткуванні; відсутність виробництва каучуків, низки продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості; незбалансованість галузевої структури промисловості з погляду її соціальної орієнтації. Співвідношення важких галузей і виробництва предметів споживання в Україні складають відповідно 90 і 10 відсотків, тоді як у розвинених країнах — 40 і 60.

А для того, щоб вітчизняна економіка почала розвиватися, потрібні не передвиборні гасла, демагогічні обіцянки, а відповідна довгострокова програма. В ній має бути закладений такий фактор, як структурна перебудова національної економіки, яка була б орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні та соціальні стандарти.

Тому включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки.

Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами національної економіки під впливом внутрішніх економічних факторів.

Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена станом розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а також умовами розвитку середовища. Україна ж в останні роки зберегла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті й імпорті товарів і послуг.

Однак, це не означає, що наша держава здатна піти на будь-які компроміси. Україні абсолютно чужі агресивні торгові національні групи, які мають практику стратегічного планування і які поставили на перспективу завдання використання людських, природних, інтелектуальних ресурсів України, але без українців. Йдеться, по-перше, про розпорошення українського ресурсу, витіснення найкращих сил за межі України. По-друге, зведення до нуля набутків українських науковців, зокрема в точних технологіях. По-третє, недопущення формування української модерної технології, виробництв на засадах точних технологій.

Постає ще одне важливе питання: чи послаблює глобалізація суверенітет національних держав? Адже нові моделі світового устрою безперечно впливатимуть на перспективні моделі державного устрою різних країн і, особливо, майбутнього національних держав.

З приводу цього намітилися дві протилежні позиції. Одні дослідники вважають, що глобалізація послаблює національну державу, інші твердять, що вона не послаблює державу, проте кидає їй виклик, змушує пристосовувати її політику до глобальних ринків. Отже, посилюється її конкурентоспроможність.

Як у цьому контексті почувається Україна?

Академік Станіслав Какічев — кібернетик, віце-президент Української наукової асоціації — висловив своє неординарне бачення економічної ситуації в Україні. Він, зокрема, наголосив на тому, що промисловість та інфраструктура нашої держави зношені більше, ніж на 80 %. «І коли ми говоримо про мільярди, — зауважив академік, — які потрібні Україні, то насправді не знаємо, чого хочемо. Бо — збільшення рівня ВВП як основного показника розвитку країни є просто руйнуванням її економіки». «Неоцифрованою», тобто такою, що не володіє точними первинними даними, державою (порівняно з іншими європейськими країнами) назвав Україну С. Какічев. На його думку, щоб відновити зношену інфраструктуру нашої держави, потрібно щорічно в її розвиток вкладати щонайменше 200 млрд доларів. Але де їх взяти? — запитує вчений. І відповідає: потрібно знати — скільки коштує наша країна. Академік дивується: як можна керувати державою, не знаючи реальної її вартості? А вона, за розрахунками вчених, коштує більше сотні трильйонів доларів. «Якби наші так звані політики мали здібності це розуміти, не потрібно було б повзати на колінах і просити в інших країн виділити жалюгідний мільярд, принижуючи і себе, і Вітчизну».

Є досить цікавим і висловлювання академіка з приводу приватної власності, яка нині вважається ледь не основою економіки. Він вважає, що величезна маса багатих людей сьогодні не розуміє, що наступний світ — світ без приватної власності, що приватна власність разом із ринком втратить будь-який сенс. Адже вже зараз для створення власної віртуальної фірми потрібен лише комп’ютер і Інтернет. Відтак, лише 10 % населення буде працювати у сфері класичної промисловості, а решта 90 % — у сфері послуг. Причому працівникам, аби витримати конкуренцію, потрібно буде перенавчатися не менше 4 рази на рік.

А ось думка академіка щодо енергоносіїв.

«Проблема газу, а точніше його заміни, актуальна не тільки для нас і Європи, а й для Росії. Там економіка стрімко розвивається, але так само стрімко зменшуються запаси, а нові потребують гігантських ресурсів. Для України це штучно створена проблема, адже запасів вугілля у нас багато. В кожному регіоні є свої невеликі запаси газу, достатні на 10–15 років, щоб потім перейти до нових джерел». Наприклад, альтернативним джерелом енергії, на думку вченого, є вирощування рапсу лише на 10 % нашої території, який може зробити Україну енергетично незалежною державою.

Власне, в усіх цих роздумах завжди можна знайти раціональне зерно, якщо того бажати. Адже економіку будує суспільство. Важливо лише одне: хто і як керує тим суспільством. І чи керівництво самостійне і щире у своїх думках і помислах. Бо, як свідчить історія, наміри можуть бути якнайкращими, а результат мінімальним або й ніяким.
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Університет «Україна» разом із творчими спілками й організаціями...
«Україна» разом із творчими спілками й організаціями м. Києва І україни запрошують студентів, викладачів, керівництво, усіх бажаючих...

Сердюк л психологія мотивації учіння майбутніх фахівців: системно-синергетичний підхід
Сердюк л психологія мотивації учіння майбутніх фахівців: системно-синергетичний підхід. — К.: Університет «Україна», 2012р. – 323...

Розвитку людини «україна» На правах рукопису бодунов євген Рудольфович удк 330. 322: 34(477)
Розділ природа публічного адміністрування іноземного інвестування в україні 13

Ббк 67. 9(4Укр)зооя73 Ф89
Затверджено Міністерством науки І освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154)

Лекція 11: Листопадова революція в Німеччині 1918 р. Революція в...
Лекція 1: Вступ. Ознайомлення студентів із завданням І структурою курсу. Основні цінності та здобутки людства на початку ХХ ст

Мета та завдання концепції національно-патріотичного виховання молоді
Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого І патріотичного виховання молодого...

Становлення педагогічної майстерності та творчості молодого викладача...
...

Ніна Головченко університет «україна» готує фахівців із найперспективніших...
Університет «Україна» постійно моніторить ринок праці та його тенденції, коригує зміст та напрями підготовки у відповідності до потреб...

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у...
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої...

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у...
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




i.ocvita.com.ua
Головна сторінка